Фізичне виховання дітей дошкільного віку - систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдосконалення, зміцнення здоров´я, формування рухових навичок і фізичних якостей.

У перші шість-сім років фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини.

Система дошкільних установ має широкі й різноманітні можливості для забезпечення реалізації таких завдань фізичного виховання дошкільників:

- зміцнення здоров´я;

- забезпечення гармонійного розвитку організму;

- розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якостей (сили, спритності, витривалості, гнучкості тощо);

- підвищення фізичної та розумової працездатності;

- загартування організму;

- прищеплення культурно-гігієнічних навичок, формування уявлень про здоровий спосіб життя;

- виховання потреби у заняттях фізичною культурою і спортом.

Фізичний розвиток у дошкільному віці є особливо стрімким. З огляду на це фізичне виховання має бути своєчасним, методично правильно організованим.

Фізичний розвиток і фізичне виховання

Фізичне здоров´я є головною умовою духовного і морального здоров´я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров´я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини.

Фізичний розвиток - процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.

Показниками фізичного розвитку є:

- антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об´єм грудної клітки;

- розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);

- рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);

- рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).

Ріст і розвиток дитини - не тотожні процеси: ріст - це збільшення розмірів тіла та окремих його частин, а розвиток - диференціювання тканин і органів. Дитина росте і розвивається нерівномірно. В періоди сповільнення темпів росту інтенсивніше відбуваються процеси диференціювання тканин і формоутворення, а в періоди інтенсивного росту дещо сповільнюються темпи розвитку. Однак процеси розвитку і росту взаємопов´язані та неперервні. їх черговість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей.

Протягом першого року життя дитини процеси росту переважають над процесами диференціювання. Особливо важливим є період новонародженості (перші 2-2,5 місяці життя), коли організм пристосовується до позаутробних умов існування: встановлюються легеневе дихання, постійний кровообіг, самостійне травлення та інші життєво необхідні процеси. Від того, наскільки швидко відбудеться процес адаптації, залежить ступінь фізіологічної повноцінності та розвитку дитини в наступні періоди. Протягом першого року життя довжина тіла дитини збільшується на 24,3- 25,4 см, маса - на 6950-7300 г, протягом другого року вона виростає відповідно на 10-15 см і 2,5-3 кг. Далі темпи росту стабілізуються: щорічно маса тіла збільшується на 1,5-2 кг, а зріст - на 4-5 см.

У період раннього дитинства швидко розвиваються рухові можливості, координація, зростає м´язова сила. Диференціювання центральної і периферичної нервових систем зумовлює розвиток мовлення, емоцій тощо. У дошкільному віці темпи росту знижуються і відбувається інтенсивний розвиток фізичної сили, спритності рухів. Параметри фізичного росту і розвитку дітей не є незмінними. За останні 20-30 років простежується явище акселерації - прискореного розвитку і збільшення антропометричних показників. Маса новонароджених дітей тепер на 100-133 г більша, а до підліткового віку діти стають на 15-20 см вищими, ніж їхні однолітки 100 років тому. Маса 6-річних дітей збільшилася за останні 75 років на 500 г, зріст - на 1,5 см, а однорічних дітей - відповідно на 1,5-2 кг і на 5 см. На думку вчених, це спричинене різними факторами зовнішнього середовища, зокрема впливом сонячної радіації, електромагнітних коливань, урбанізацією, зміною харчування тощо. Іноді акселерацію пояснюють зміною генетичного коду людей унаслідок шлюбних зв´язків між представниками різних рас і материків. 

Людський організм є цілісною біосоціальною системою, що існує в єдності з навколишнім середовищем і регулюється центральною нервовою системою. У процесі фізичного розвитку постійно взаємодіють чинники спадковості та середовища, визначаючи особливості організму. За вченням російських фізіологів Івана Сеченова (1829- 1905) та Івана Павлова (1849-1936), зовнішнє середовище впливає на розвиток вроджених даних організму, регулює його функціональні можливості. Взаємодія чинників спадковості й середовища обумовлює особливості будови тіла, вищої нервової діяльності, здібностей дитини.

Організм може існувати й успішно функціонувати лише тоді, коли перебуває у рівновазі з навколишнім середовищем, під впливом якого йому доводиться змінювати фізіологічні функції, тобто виявляти реактивність.

Реактивність організму - здатність організму змінювати фізіологічні функції під впливом зовнішнього середовища.

У повсякденному житті реактивність організму виявляє себе через своєрідні захисні реакції, які протидіють шкідливим впливам навколишньої дійсності, допомагають йому якнайкраще пристосуватися до зовнішнього середовища.

Дитина приходить у світ з певними вродженими задатками і можливостями, а її повноцінний фізичний і психічний розвиток потребує з перших днів життя виховного впливу, спрямованого на формування особистості в єдності фізичних і психічних проявів. Інтенсивний ріст і розвиток організму дитини дошкільного віку та властива йому висока реактивність вимагають особливих професійних умінь і старань педагогів. Висока пластичність нервової системи дає змогу систематично впливати на організм дитини, розвивати вроджені задатки, створювати необхідні умови для розвитку нових якостей організму.

Фізичний розвиток дитини пов´язаний також із режимом рухової активності, яка є біологічною потребою організму і може бути задоволена в процесі фізичного виховання. Відомий французький лікар XVII ст. Тіссо стверджував, що "рухи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, однак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху". В дошкільному віці рухова діяльність дитини є одним зі стимулів розвитку всіх функцій організму, вдосконалення резервних можливостей його фізіологічних систем.

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Лідія Чулицька (1870-1938), рухи є фундаментом розвитку дитини.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку дитини, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму.

Фізичне виховання пов´язане з іншими виховними аспектами, оскільки, як зауважував В. Сухомлинський, турбота про здоров´я дитини є не просто комплексом санітарно-гігієнічних норм і правил, а передусім турботою про гармонійну повноту всіх її фізичних і духовних сил.

Стан здоров´я дитини є передумовою її успіху в будь-якій діяльності, адже повноцінний фізичний розвиток забезпечує загальну високу працездатність організму. Рухова діяльність сприяє розвитку системи аналізаторів, активізує роботу органів чуття, прискорює розвиток мовлення, допомагає формуванню розумових дій. Дитина вправляється у пізнанні навколишнього світу, у неї розвиваються просторові уявлення, розширюється кругозір. Заняття фізичною культурою і спортом загартовують її волю, активізують емоційну сферу.

Правильна організація фізичного виховання дітей сприяє пробудженню у них інтересу до рухової активності взагалі, а також до конкретних видів фізичних вправ. Розвиток інтересу до рухів відбувається на основі життєвої потреби дитини бути сильною, сміливою, спритною.

Засвоюючи правила гігієни, дитина набуває навичок культури поведінки, а організація фізкультурних занять з яскравим інвентарем, іграшками, у відповідному одязі розвиває естетичні почуття.

Рухова діяльність у процесі фізичного виховання готує дитину до трудової діяльності. На фізкультурних заняттях, під час ранкової гімнастики виховується дисциплінованість, виробляється прагнення досягти успіху, наполегливість. Успішна рухова діяльність у колективі однолітків, позитивна оцінка зусиль дитини дорослими, самоаналіз якості виконання вправ, радість співучасті у рухливих іграх - усе це сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери.

Здорова, фізично розвинена дитина, як правило, вірить у свої сили, бадьора, життєрадісна, повноцінніше опановує принципи шляхетної поведінки у взаємодії з однолітками і дорослими, дбає про гармонійність свого буття, уважна до інших людей.

Приклад батьків - кращий метод переконання дітей у користі фізичної культури. Якщо дорослі (батько, мати, старші брати та сестри, дідусь) виконують ранкову гімнастику, показуючи дитині, як правильно робити загально розвиваючі вправи, здійснюючи при цьому загартовуючі процедури, то це краще будь-яких балачок про значення її для зміцнення здоров'я. Дитина переконується в її користі, тому що бачить, що гімнастикою займаються рідні їй люди, яких вона любить.

Фізичні лінощі дорослих, просиджування годинами біля телевізора, звичка до побутового комфорту, міського транспорту, боязкість простуд - все це, як вірус, передається дітям. А потім батьки запитують, чому син або донька такі мляві, бліді, непристосовані до фізичних вправ та навантажень, чому в них часто болить голова, погана постава та ін. Аналіз причин, які призвели до такого стану, свідчить, що діти не завжди бачать у своїх батьках зразок, гідний для наслідування культури фізичної. Серйозний підхід до організації фізичного виховання дитини в сім'ї дозволяє сформувати у неї звичку та потребу до систематичних занять фізичними вправами. Відсутність цієї потреби у людини слід розглядати як значний недолік у її вихованні.

Фізичні вправи в сім'ї з дітьми 2-6 років проводяться у певній системі. Вранці, після підйому, дитина виконує ранкову гімнастику. Вона складається з 4-8 загальнорозвиваючих вправ, які повторюються 6-12 разів (стрибки 12-24 рази) залежно від віку Дітей.

У теплий період року (весною та влітку) ранкову гімнастику корисно проводити на свіжому повітрі (спортивний майданчик біля будинку або на дворі). Це дає можливість загартовувати організм дитини свіжим повітрям та урізноманітнювати комплекс загальнорозвиваючих вправ бігом та іграми. Під час несприятливої та холодної погоди (восени та взимку) гімнастику проводять у добре провітреній кімнаті. Бажано, щоб температура повітря не перевищувала +17...+16 °С (у дітей 2-4 років) та +5...+14 °С (у дітей 5-6 років). З метою підвищення оздоровчого ефекту гімнастики її поєднують з повітряною ванною. Тому діти виконують вправи в трусиках та босоніж.

Однією з форм активного відпочинку дітей та зміцнення їх здоров'я є участь разом з батьками у пішохідних та лижних прогулянках. Такі походи виховують у дітей почуття відповідальності та взаємодопомоги, виробляють витримку, наполегливість, витривалість. Вони також дають можливість ознайомити дітей з красою рідної природи.

Значний інтерес у дітей викликають вправи спортивного характеру. Взимку - катання на санчатах, ковзанах, лижах. Влітку -плавання, катання на велосипеді, гра у бадмінтон та ін. Стимулюючи рухову діяльність дошкільнят та плануючи прогулянки з цікавими вправами та іграми, можна підвищити їх оздоровчу цінність та ефективність впливу на фізичний розвиток дітей.

При відповідному навчанні діти швидко оволодівають основами техніки вищеназваних рухів. Батьки повинні підтримувати інтерес та потяг дітей до занять спортом, допомогти їм у перспективі вибрати спортивну спеціалізацію (записати дитину в спортивну секцію). За образним висловом А. С. Макаренка, батьки повинні «обладнати для дітей спортивний шлях».

Батькам необхідно пам'ятати, що діти, які систематично займаються фізкультурою, стають не тільки більш здоровими, міцними та загартованими, а й самостійними, рішучими, сміливими, більш наполегливими для досягнення поставленої мети, вони легше входять у дитячий колектив і швидше засвоюють трудові навички.

Форми спільної роботи дошкільних установ з батьками різноманітні, вони залежать від конкретних умов роботи дитячого садка та завдань, які поставлено перед педагогічним колективом на даному етапі. Батьківські збори, конференції, лекції, групові консультації та ін. дають можливість пропагувати знання з питань організації та змісту фізичного виховання дітей в сім'ї. Для встановлення тісних контактів з батьками дітей, які потребують особливої уваги у зв'язку зі станом здоров'я, фізичним розвитком та хронічними захворюваннями, застосовують індивідуальні консультації.

Активна участь батьків в обладнанні фізкультурного залу та майданчика дитячого садка, підготовка та участь у проведенні фізкультурних свят значно підвищує їхній інтерес до питань фізичного виховання своїх дітей.

Слід звернути увагу на те, що в залученні дітей до систематичних занять фізичними вправами, до регулярного виконання загартовуючих процедур головну роль відіграє особистий приклад старших (батьків, братів та сестер) у сім'ї. 

Отже, фізичний розвиток дитини, її здоров'я залежать у першу чергу від батьків, їхнього способу життя.

Саме в дошкільному віці закладаються основи гармонійного розвитку особистості, її фізичні досконалості - основи здоров'я, довголіття, формується багато рухових навичок, розвиваються фізичні якості (спритність, швидкість, сила тощо). Своєчасне та успішне формування рухової функції людини, особливо в дошкільний період її життя, має першочергове значення для повноцінного фізичного розвитку.

Правильний фізичний розвиток - фізіологічний та педагогічний процес, спрямований на досягнення фізичної досконалості, зміцнення здоров'я, підготовку підростаючого покоління до дорослого життя та праці.

У процесі фізичного виховання створюються позитивні умови для успішного засвоєння дітьми стійких навичок поведінки. Зв'язок фізичного виховання з розумовим передбачає повідомлення дітям певних знань з фізичної культури, зокрема правил рухливих ігор, найраціональніших способів виконання рухів.

З особливою чіткістю виявляється зв'язок фізичного виховання з трудовим, адже в основі трудової діяльності лежать різноманітні рухи. Удосконалення рухового апарату дитини підвищує працездатність організму; розвиток фізичних та вольових якостей сприяє практичній та психологічній підготовці дошкільників до високопродуктивної праці в майбутньому.

Під час виконання фізичних вправ удосконалюються функції аналізаторів: зорового, слухового, рухового. Чіткішими стають оцінки простору, у дітей розвивається почуття ритму, підвищується точність і чіткість рухів та інше. Усе це створює необхідні передумови для кращого сприймання навколишнього середовища і певною мірою впливає на естетичний розвиток.

Для прищеплення дітям емоційних смаків у процесі фізичного виховання велике значення має додержання відповідних гігієнічних умов на заняттях, гарна фізкультурна форма, яскраве художнє оформлення фізкультурного інвентарю (м'ячів, прапорців, обручів тощо).

На виховання естетичних почуттів значною мірою впливає музика, яка супроводжує заняття та ранкову гімнастику. Вона сприяє ритмічнішому й координованішому виконанню рухів, задає темп вправ, допомагає виконати їх виразніше. Усе це поліпшує настрій дітей, викликає в них загальне емоційне піднесення.

Фізичний розвиток та стан здоров'я дітей

Під фізичним розвитком дітей та підлітків розуміють безперервний біологічний процес. На кожному віковому етапі він характеризується визначеним комплексом пов'язаних між собою та зовнішнім середовищем (при керівній ролі центральної нервової системи) морфологічних та функціональних властивостей організму та зумовлені цими властивостями запасом фізичних сил.

Фізичний розвиток, стан здоров'я відображає стан дитячого колективу. Постійний нагляд за фізичним розвитком та станом здоров'я дітей та підлітків, які проводять лікарі та медичні сестри дитячих закладів, необхідний, так як дозволяє своєчасно намітити та здійснити ряд індивідуальних та масових оздоровчих мір.

Вивчення фізичного розвитку та стану здоров'я кожної дитини та всього дитячого колективу знаходиться в безперервному зв'язку. Без індивідуальної оцінки фізичного розвитку та стану здоров'я неможливо відобразити характеристику групи, так як і без знання середніх показників фізичного розвитку, притаманного даному віку, статі та колективу, неможливо об'єктивно оцінити фізичний розвиток кожної дитини.

Ріст та розвиток

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем.

Перш за все організм дитини, на відміну від організму дорослого, знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком - якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла - ваги - проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система.

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорційно загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурхливого росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Формування функцій нервової системи позитивно впливають на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м'язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності.

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Таким чином, в кожний віковий період організм характеризується визначеними морфологічними та фізіологічними особливостями та своєрідною властивістю реагувати на різні чинники зовнішнього середовища. Особливо це різко виражено у дітей під час вікової кризи.

Основні закономірності фізичного розвитку

Довжина тіла, вага та окружність грудної клітини є основними показниками фізичного розвитку. Проте, даючи оцінку фізичному розвитку дитини, лікарі керуються не лише цими соматометричними величинами, а використовують також результати фізіометричних вимірів (життєва ємність легень, сила тиснення рук та станова сила) та стоматоскопічних показників (розвиток кістково-м'язової системи, кровонаповнення, жировідкладення, статевий розвиток, різні відхилення в пропорціях тіла). Лише керуючись сукупністю цих показників, можна встановити, який фізичний розвиток дитини. Довжина тіла (основний показник фізичного розвитку) служить разом з тим основою для правильності оцінки ваги та окружності грудної клітини; вага виражає масу тіла; окружність грудної клітини - розвиток органів дихання та скелету.

Саме інтенсивне збільшення довжини та ваги тіла проходить на протязі першого та другого років життя. За перший рік довжина тіла дитини збільшується на 25 см, а за другий - 10-15 см; вага на першому році збільшується на 6-7 кг, а на другому - на 2-3 кг; потім щорічний приріст довжини тіла знижується до 4-5 см, а вага - до 1,5-2 кг.

Збільшення темпів росту знову відмічається в 6-7 років та з початком статевого дозрівання (в 11-12 років у дівчаток та в 13-14 років у хлопчиків).

В 6-7 років річний приріст довжини тіла складає 8-10 см, а період початку статевого дозрівання та наступні 2-3 роки - 5-7 см при щорічному збільшенні ваги на 3-4 кг. До 16-17 років у дівчат та 18-19 років у юнаків темп зростання довжини тіла складає 1-2 см, а вага - 2-3 кг, а в наступні роки, коли дозрівання закінчується, приріст довжини тіла доходить до декількох міліметрів.

Вважається, що збільшення довжини тіла, як правило, закінчується у жінок в 22 роки, а у чоловіків в 23-25 років. Криві зміни середніх величин довжини тіла та ваги в зв'язку з віком та статтю мають характерну направленість та амплітуду.

Багато морфологічних та особливо функціональних показників (життєва ємність легень, окружність грудної клітини, сила м'язів, витривалість до статичної напруги та до динамічної роботи, обмін речовин, енергетичні затрати організму) у дівчаток всіх віків значно нижчі, ніж у хлопчиків цього ж періоду. Лише в період статевого дозрівання дівчаток спостерігається тенденція наближення деяких їх функціональних показників з такими ж у хлопчиків.

Різниця в показниках довжини тіла та ваги у хлопчиків та дівчаток до періоду статевого дозрівання виражені на сильно різко. Дівчатка, у яких довжина тіла та вага дещо нижча, ніж у хлопчиків, порівнюються з останніми, о потім в зв'язку з більш раннім початком статевого дозрівання (в 11-12 років) переганяють їх. До 14-15 років статева зрілість дівчаток близька до свого завершення, тому збільшення довжини тіла та ваги стає у них менш інтенсивним, ніж у хлопчиків. В цьому віці хлопчики по довжині тіла та вазі порівнюються з дівчатками, а потім переганяють їх.

В подальшому всі показники фізичного розвитку у юнаків в середньому перебільшують такі у дівчат. Цей характерний хід кривих середніх величин довжини тіла та ваги в різних групах може значно мінятися в зв'язку з більш раннім або, навпаки, більш пізнім статевим дозріванням.

Паралельно із збільшенням всієї довжини тіла виміряється співвідношення пропорції окремих його частин. У дитини з відносно великою головою, довгим тулубом та короткими ногами з віком міняються розміри кінцівок та тулуба: голова стає відносно невеликою, тулуб - коротким; ноги - довгими.

Всі антропометричні показники для оцінки фізичного розвитку або інших цілей проводять в ранкові години на голому тілі стандартними інструментами.

Проводячи оцінку фізичного розвитку, намічуючи ті чи інші оздоровчі або санітарно-гігієнічні заходи, необхідно враховувати також основні анатомо-фізіологічні особливості дітей та підлітків.

Особливості шкірного покриву дітей

Шкіра - орган із дуже складною будовою, вона грає в житті організму велику роль. Це покрів, який не лише відгороджує організм від неблагоприємного впливу зовнішнього середовища, але і тісно пов'язуючий його з цим середовищем, дякуючи багато чисельним нервовим рецепторам, які в ньому закладені. Тому різноманітний вплив оточуючого середовища може в значній мірі змінювати функцію шкіри, що тягне за собою зміни в усьому організмі.

Шкіра дитини по своїй будові та функціям багато в чому відрізняється від шкіри дорослого. Вона має менш розвинений роговий шар і більш багатша кровоносними судинами, ніж шкіра дорослої людини. В силу цього всілякий зовнішній, в т.ч. водні процедури, повітряні ванни, променева енергія сонця та штучних джерел, відображаються на функціях шкіри більше, ніж у дорослого.

У дітей ясельного та дошкільного віку шкіра відрізняється особливою ніжністю, тонкістю та легкою ранимістю. Ця обставина, а також недостатній опір шкіри до проникаючих в ранки мікробів зумовлюють особливості перебігу шкірних захворювань.

Створення вітаміну Д із ергостерину під впливом ультрафіолетових променів проходить в шкірі; в ній також створюються імунні тіла.

Бактерицидна функція шкіри відображає стан імунної системи реактивності організму. У дітей та підлітків, які відстають по фізичному розвитку від вікових стандартів, частіше ніж у однолітків нормального та доброго розвитку, в усі сезони року спостерігається більш низька бактерицидна функція.

Важливу роль грає шкіра в регуляції теплового стану організму, так як через неї людина втрачає 85-90% виробленого тепла.

Механізми, які регулюють створення та віддачу тепла, у дітей недостатньо вдосконалені, що в значній мірі пояснює схильність малих дітей до переохолодження або перегрівання. З віком функції шкіри постійно вдосконалюються та наближаються до функцій, притаманних дорослій людині.

Особливості кістково-м'язової системи дітей

Скелет новонародженого складається із кісткової та хрящової тканини. Кісткова тканина формується поступово та постійно замінює хрящову тканину. У дітей в кістковій тканині переважають органічні елементи, чим зумовлена велика еластичність їх скелету та легке виникнення деформацій його при довгих напругах та неправильного положення тіла.

Постійність шийних та грудних згинів хребта встановлюється лише до 7 років. До цього віку в лежачому положенні ці природні згини згладжуються. Поперекові згини хребта встановлюються лише в 17-18 років. Зрощення окремих кісток скелету, наприклад, кісток тазу, не закінчено. Внаслідок цих особливостей при стрибках дітей з висоти на тверду поверхню можливі лише зміщення у них тазових кісток з послідуючим неправильним зрощенням. Такі зміни у формі тазу, що виникають у дорослих жінок можуть неблагоприємно сказатися на пологовій функції.

Кістки зап'ястя лише намічаються у новонародженого; постійно розвиваючись, всі вони (крім гороховидої) стають ясно видимими на рентгенограмі лише в 7 років, а процес їх окостеніння завершується значно пізніше - в 10-13 років. В цей же час закінчується окостеніння фаланг пальців.

Вказані особливості формування кисті рук необхідно враховувати при навчанні дітей письму та простішим трудовим навичкам. Неможна перегружати дітей, особливо першого року навчання, письмовою роботою.

З кістковою системою органічно пов'язана м'язова система, так як вони сумісно забезпечують рухи людини. Перш за всі розвиваються крупні м'язи (м'язи тулуба, особливо спини, плеча, передпліччя, стегна та ін.). Вони стають добре розвиненими в 6-7 років. Разом з тим до цього віку мілкі м'язи (наприклад, м'язи кисті руки ) іще дуже нерозвинені. В зв'язку з цим діти молодшого віку в значній мірі оволодівають основними видами природних рухів (ходьба, біг, стрибки, метання), але чітка координація рухів за участю мілких м'язів у них іще недостатньо досконала, їм важко виконувати мілкі та точні рухи.

Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку притаманна велика рухливість, але внаслідок невдосконалення координації рухів, а звідси неекономної затрати сил при організації трудової діяльності або занять з фізичної культури, рекомендується давати такі вправи, які сприяли б розвитку та вдосконаленню основних рухових координацій. Дітей привчають виконувати ритмічні рухи, виробляють у них вміння орієнтуватися в просторі, вдосконалювати швидкість реакцій.

В 9-12 років діти набувають навичок за своїм бажанням розприділяти навантаження на різні групи м'язів, рухи стають більш координованими та чітко відтворюються в заданому ритмі.

З віком м'язова система все більше росте та розвивається. Так, якщо у новонародженого вага всіх м'язів дорівнює 23 % ваги тіла, а в 8 років - 27 %, то в 17-18 років вона досягає 43-44 %. Таке значне збільшення маси м'язів супроводжується зростанням сили.

З наростанням сили підвищуються навички організму до трудової діяльності, разом з тим вдосконалюється координація рухів та підвищується вміння володіти своїм тілом. Підвищення точності та координації рухів з віком зумовлено не тільки розвитком самих м'язів, але і вдосконаленням центральної нервової системи, формуванням рухового аналізатора.