Приклад батьків - кращий метод переконання дітей у користі фізичної культури. Якщо дорослі (батько, мати, старші брати та сестри, дідусь) виконують ранкову гімнастику, показуючи дитині, як правильно робити загально розвиваючі вправи, здійснюючи при цьому загартовуючі процедури, то це краще будь-яких балачок про значення її для зміцнення здоров'я.Дитина переконується в її користі, тому що бачить, що гімнастикою займаються рідні їй люди, яких вона любить.

Фізичні лінощі дорослих, просиджування годинами біля телевізора, звичка до побутового комфорту, міського транспорту, боязкість простуд - все це, як вірус, передається дітям. А потім батьки запитують, чому син або донька такі мляві, бліді, непристосовані до фізичних вправ та навантажень, чому в них часто болить голова, погана постава та ін. Аналіз причин, які призвели до такого стану, свідчить, що діти не завжди бачать у своїх батьках зразок, гідний для наслідування культури фізичної. Серйозний підхід до організації фізичного виховання дитини в сім'ї дозволяє сформувати у неї звичку та потребу до систематичних занять фізичними вправами. Відсутність цієї потреби у людини слід розглядати як значний недолік у її вихованні.

Фізичні вправи в сім'ї з дітьми 2-6 років проводяться у певній системі.

Вранці, після підйому, дитина виконує ранкову гімнастику. Вона складається з 4-8 загальнорозвиваючих вправ, які повторюються 6-12 разів (стрибки 12-24 рази) залежно від віку дітей.

У теплий період року (весною та влітку) ранкову гімнастику корисно проводити на свіжому повітрі (спортивний майданчик біля будинку або на дворі). Це дає можливість загартовувати організм дитини свіжим повітрям та урізноманітнювати комплекс загальнорозвиваючих вправ бігом та іграми. Під час несприятливої та холодної погоди (восени та взимку) гімнастику проводять у добре провітреній кімнаті. Бажано, щоб температура повітря не перевищувала +17...+16 °С (у дітей 2-4 років) та +5...+14 °С (у дітей 5-6 років). З метою підвищення оздоровчого ефекту гімнастики її поєднують з повітряною ванною. Тому діти виконують вправи в трусиках та босоніж.

Для тих дітей, які відвідують дитячий садок, ранкова гімнастика обов'язкова у вихідні дні. Також необхідно з метою покращання загального фізичного розвитку та попередження порушень постави виконувати цей комплекс відразу ж після денного сну.

Під час прогулянок на свіжому повітрі у першу та другу половини дня дитину вправляють у виконанні основних рухів:

ходьба по колоді, яку покладено на землю, або лаві;

стрибки в довжину з місця, зістрибування з пеньків;

метання м'ячів (шишок, каштанів) у ціль (дерево) та на дальність; біг зі зміною швидкості та ін.

​

Однією з форм активного відпочинку дітей та зміцнення їх здоров'я є участь разом з батьками у пішохідних та лижних прогулянках. Такі походи виховують у дітей почуття відповідальності та взаємодопомоги, виробляють витримку, наполегливість, витривалість. Вони також дають можливість ознайомити дітей з красою рідної природи.

З дітьми 3-4 років прогулянки плануються з таким розрахунком, щоб перехід в один кінець складав 20-30 хв, для дітей 5-6 років - 35-45 хв. При регулярній участі старших дошкільнят у пішохідних переходах вони можуть долати шлях до 7-8 км.

Прогулянки на лижах доступні дітям з 5 років, якщо вони оволоділи перемінним двокроковим ходом. Добре треновані діти під час походу на лижах з батьками можуть долати відстань до 6-8 км.

Значний інтерес у дітей викликають вправи спортивного характеру.

Взимку - катання на санчатах, ковзанах, лижах.

Влітку - плавання, катання на велосипеді, гра у бадмінтон та ін.

Стимулюючи рухову діяльність дошкільнят та плануючи прогулянки з цікавими вправами та іграми, можна підвищити їх оздоровчу цінність та ефективність впливу на фізичний розвиток дітей.

При відповідному навчанні діти швидко оволодівають основами техніки вищеназваних рухів. Батьки повинні підтримувати інтерес та потяг дітей до занять спортом, допомогти їм у перспективі вибрати спортивну спеціалізацію (записати дитину в спортивну секцію).

За образним висловом А. С. Макаренка, батьки повинні «обладнати для дітей спортивний шлях».

Батькам необхідно пам'ятати, що діти, які систематично займаються фізкультурою, стають не тільки більш здоровими, міцними та загартованими, а й самостійними, рішучими, сміливими, більш наполегливими для досягнення поставленої мети, вони легше входять у дитячий колектив і швидше засвоюють трудові навички.

Головна відмінність лівої півкулі від правої в тому, що тільки в ній розташовані мовні центри та переробка всієї інформації, яка надходить в ліву півкулю відбувається за допомогою словесно-знакових систем.

Ліва ніби дробить картину світу на частини, на деталі і аналізує їх, вибудовуючи причинно-наслідкові ланцюжки, класифікуючи всі об'єкти, вибудовуючи схеми, послідовно перебираючи все те, що потрапляє в сферу її сприйняття або витягується з пам'яті. На це потрібен час, ліва півкуля діє порівняно повільно.

             Права ж півкуля, в якій немає центрів мови, схоплює картину світу цілісно, одночасно включаючи в розгляд всю конкретну реальність, не дроблячи на частини, а синтезуючи цілісний образ у всій сукупності його конкретних проявів. Вона спеціалізується на обробці інформації, яка виражається не в словах, а в символах і образах. Права півкуля діє швидко. Праву півкулю називають ще емоційною. Їй властиве наочно-образне, інтуїтивне, творче мислення.

            Зазвичай якась із півкуль у людини є домінуючою, що відбивається на індивідуальних властивостях особистості. Наприклад, лівопівкулевих людей більше тягне в науку. Правопівкульні більше прагнуть займатися мистецтвом або сферами діяльності, що потребують індивідуальних образних рішень.

     Дитина спочатку є яскраво вираженою правопівкульною істотою, але поступово починає підключатися і ліва півкуля мозку.

    Якщо права півкуля встигає до перемоги лівої накопичити необхідний багаж, то все в порядку. Якщо ні, то лівопівкулевий крен може "заблокувати" правий мозок, залишивши назавжди психіку даної людини збідненою. Їй буде важче стати собою, а значить унікальною, неповторною. Тому так важливо розвивати праву півкулю.

снують спеціальні вправи, спрямовані на розвиток правої півкулі.

1. Вправи на візуалізацію

     Коли у вас знайдеться вільна хвилинка, посадіть дитину поруч із собою і запропонуйте трохи пофантазувати.

"Давай закриємо очі і уявімо білий аркуш паперу, на якому великими літерами написано твоє ім'я. Уяви, що букви стали синіми ... А тепер - червоними, а тепер - зеленими. Нехай будуть зеленими, але аркуш паперу раптом став рожевим, а тепер - жовтим.

А тепер прислухайся: хтось кличе тебе по імені. Вгадай, чий це голос, але нікому не кажи, сиди тихенько. Уяви, що твоє ім'я хтось наспівує, а навколо грає музика. Давай послухаємо!

А зараз доторкнись до свого імені. Яке воно на дотик? М'яке? Шерехате? Тепле? Пухнасте? У всіх імена різні.

Тепер ми будемо пробувати твоє ім'я на смак. Воно солодке? А може з кислинкою? Холодне, як морозиво, або тепле?

Ми дізналися, що наше ім'я може мати колір, смак, запах і навіть бути якимось на дотик.

А тепер відкриємо оченята. Але гра ще не закінчена."

     Попросіть дитину розповісти про своє ім'я, про те, що вона бачила, чула і відчувала. Трохи допоможіть їй, нагадайте завдання і обов'язково заохочуйте: "Як цікаво!", "Ну треба ж!", "Ніколи б не подумав, що в тебе таке чудове ім'я!".

Далі беремо олівці і просимо намалювати ім'я. Дитина може малювати все, що захоче, головне, щоб малюнок відображав образ імені. Нехай дитина прикрасить малюнок, використає якомога більше кольорів. Але не затягуйте це заняття. Нехай малюк пояснить, що значать ті чи інші деталі, що він намагався намалювати. Якщо йому складно це зробити - допоможіть: "Що це намальовано? А це? А чому ти намалював саме це?" 

Суть гри в тому, що ми провели дитину по всім відчуттям: зір, смак, нюх, змусили долучитися в діяльність і уяву, і мову. Таким чином, всі зони мозку повинні були взяти участь в грі.

    Тепер можете придумувати і інші ігри, побудовані за таким же принципом. Наприклад: "Ім'я-квітка" - малюємо квітку, яку ми могли б назвати своїм іменем; "Я дорослий" - пробуємо уявити і намалювати себе дорослим (як одягнений, як говорить, що робить, як ходить і так далі); "Уявний подарунок" - нехай малюк дарує уявні подарунки своїм друзям, а вам розповідає, як вони виглядають, пахнуть, які на дотик.

Вправа на візуалізацію «Стирання із пам'яті стресової інформації".

    Запропонуйте дитині сісти, розслабитися і закрити очі. Нехай вона уявить перед собою чистий альбомний аркуш, олівці, гумку. Тепер запропонуйте малюкові подумки намалювати на аркуші негативну ситуацію, яку необхідно забути. Далі попросіть, знову ж подумки, взяти гумку і почати послідовно стирати ситуацію. Стирати потрібно до тих пір, поки з листа не зникне картинка. Після цього слід відкрити очі і зробити перевірку: закрити очі і уявити той же аркуш паперу - якщо картинка не зникла, потрібно знову подумки взяти гумку і стирати картинку до повного зникнення. Вправу рекомендується періодично повторювати.  

2. "Вухо-ніс". Лівою рукою беремося за кінчик носа, а правою - за протилежне вухо, тобто ліве. Інструкція: "Одночасно відпустіть вухо і ніс, плесніть у долоні і поміняйте положення рук так, щоб вже права тримала кінчик носа, а ліва - протилежне, тобто праве вухо.

3. "Кільце". По черзі і дуже швидко перебираємо пальці рук, з'єднуючи в кільце з великим пальцем вказівний, середній, безіменний, мізинець. Спочатку можна кожною рукою окремо, потім одночасно двома руками.

4. "Дзеркальне малювання". Покладіть на стіл чистий аркуш паперу, візьміть по олівцю в обидві руки. Малюйте одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери. При виконанні цієї вправи ви повинні відчути розслаблення очей і рук, бо при одночасній роботі обох півкуль поліпшується ефективність роботи всього мозку.

    До речі, коли ви щось робите обома руками одночасно, наприклад, граєте на музичному інструменті або навіть набираєте текст на клавіатурі, працюють обидві півкулі. Це своєрідне тренування. Ще корисно здійснювати звичні дії не провідною рукою, а іншою. Наприклад, якщо ви зазвичай чистите зуби, тримаючи щітку в лівій руці, то періодично перекладайте її в праву. Якщо пишете правою рукою, перекладіть ручку в ліву. Це не тільки корисно, але й весело. А результати таких тренувань не змусять себе довго чекати.   

Ставимо перед дитиною пісочний годинник, який міряє потрібний нам інтервал часу, і дитина може наочно бачити, як збігає час. Таку наочну демонстрацію часу легко сприйматимуть навіть малята, які ще не орієнтуються в часі за звичайним годинником. Велика перевага пісочного годинника перед звичайним таймером у тому, що це наочно, пізнавально і цікаво для дитини. Вам знадобляться годинники на 1, 5, 10, 30 хв. Йдеться про звичайні лабораторні годинники, недорогі і практичні в користуванні. 

Ось кілька ситуацій, у яких можна використовувати пісочний годинник:

1. Перегляд телевізора (а також мультики або ігри за комп'ютером). Тут треба встановлювати часові рамки з самого малку. Варто відразу домовитися з дитиною, що мультик іде, поки не втече весь пісок з годинника. Вік дитини, коли найлегше цього навчити, - від 2-х до 5-ти років.

2. Ситуації, коли дитина не хоче чогось робити. Наприклад, ви кажете, що час уже йти на прогулянку (їсти, робити домашнє завдання, спати і т. п.), а дитина вередує і не хоче робити, що їй кажуть. Тоді доречно запитати дитину, скільки ще часу їй потрібно. Після того, як вам вдалось домовитися про час (в межах розумного, щоб суттєво не міняти розпорядок дня, можна дати дитині від 5 до 15 хв.), ставите пісочний годинник і дитина сама слідкує за своїм часом.

Застереження: не варто встановлювати часові обмеження, коли йдеться про формування в дитини якогось нового навику. Наприклад, коли дитина вчиться робити щось самостійно: малята - одягатися, школярі - робити домашнє завдання і т. п. В таких випадках виставлення часових рамок призведе до стресу, і дитина нездатна буде засвоювати нове й закріплювати вивчене. Тому доки ви не переконаєтеся, що дитина добре і самостійно виконує те чи інше завдання, доти «змагання на час» впроваджувати рано і недоцільно.

3. Ситуації очікування. Ви також можете ставити пісочний годинник і для себе в тих ситуаціях, коли дитина вимагає вашої уваги, а ви не можете приділити її просто зараз. Домовтеся з дитиною, що обов'язково приділите їй свій час, але коли пісочок втече. Дитина слідкуватиме за часом, а ви зможете зайнятися своїми справами. Втім, тут є три обов'язкові умови:

1) час не повинен перевищувати 20-30 хв., щоб дитина могла дочекатися вас без відчуття, що про неї забули;

2) обов'язково (!!!) слід виконувати обіцяне: якщо раптом ви не вклалися в часові рамки - зробіть перерву у своїх справах і виконайте обіцянку, яку дали дитині. Пам'ятайте, що дітей найкраще навчати власним прикладом.

3) дитина не повинна нудитися: пісочний годинник слугує орієнтиром у часі, але він не повинен бути єдиною забавкою. Запропонуйте дитині цікаве дозвілля протягом того часу, який вона повинна перечекати (іграшки, розмальовки, ілюстровані книжки, конструктори тощо), тоді й час мине «швидше».

4. Ситуації «нудної роботи». Уявімо, що вам треба вмовити дитину зробити необхідну, але не надто цікаву роботу. Першим кроком до заохочення теж може стати пісочний годинник. Наприклад, поскладати свої іграшки чи замести підлогу можна за 15 хв. (час подаю умовно, бо треба враховувати індивідуальні відмінності - але попрактикувавши цю методику, ви зможете самостійно визначити потрібний вашій дитині час). Ставите дитині пісочний годинник, і вона постарається впоратися зі своєю роботою за відведений час. Нагадую, що при цьому, навик уже має бути міцно закріплений (наприклад, школяр уже добре вміє мити посуд, але не хоче цього робити). Після звершення часу, якщо дитина все встигла, обов'язково її похваліть. Якщо ж дитина не встигає - не біда, в жодному разі не загострюйте увагу на невдачі! Краще додайте дитині трошки часу (наприклад, поставте ще один пісочний годинний, але вже не на 15, а на 5 хв.) І теж похваліть за виконану роботу.

за матеріалами https://dytpsyholog.com/ 

Що робити, коли ваш син полюбляє гратися у ляльки або хоче піти на уроки балету? Або коли дочка навпаки відмовляється грати у ляльки і любить одягатися у "хлопчачий" одяг?

Чи варто тривожитися за їхню сексуальну орієнтацію і коли починати це робити?

Чи можна "перевчити"...

І ще дуже багато запитань виникає часом у батьків з приводу статевих ролей та невластивих статі дитини ігор. Іноді це викликає тривогу про те, чи не є це ознакою гомосексуалізму у дитини.

Ці тривоги цілком зрозумілі, заплутатися у інформаційному потоці у наш час дуже легко. Приблизно 14% мам хлопчиків та 10% мам дівчат 4-5 років кажуть, що їхня дитина полюбляє одягатися, як малюк іншої статі. А 6% хлопчиків та 8% дівчат цього віку кажуть, що хотіли б належати до іншої статі. Як кажуть, зберігайте спокій, це належить до норми.

Але усе ж таки давайте розберемося.
Приблизно у три роки дитина починає говорити про себе "Я" (до цього найчастіше у третій особі). У цей час відбувається психічне народження особистості. Дитина починає відчувати і усвідомлювати себе відокремленим від інших, унікальним. Вона бачить, що має своє тіло, яке також відрізняється від інших. І починає розуміти, що є хлопчиком або дівчинкою. Тобто усвідомлювати свою стать, яка відрізняється від статі, наприклад, сестрички або братика. Це, звісно, відбувається не відразу і не в один момент, і триває період цього пізнання приблизно від 3 до 6 років. Це вік активного вивчення себе та інших. І саме у цьому віці дитина починає вивчати своє тіло, тіла оточуючих і ставити природні чисельні "незручні" запитання батькам.
Так відбувається статева ідентифікація. Статева ідентифікація - це те, ким людина себе усвідомлює, з якою статтю ототожнює. І це перший крок у подальшому виборі орієнтації.

А от орієнтація - це вже потяг (еротичний, романтичний, чуттєвий) до людини протилежної або своєї статі. Сексуальна орієнтація продовжує формуватися і у підлітковому віці. І тут приєднуються такі фактори, як цінності оточення, культурне середовище підлітка тощо.

На те, як формується статева ідентифікація (а потім і орієнтація), впливають різні фактори. Це генетика, гормональний фон, психологічні фактори, соціокультурні. І батькам, які занадто тривожаться про те, щоб їхня дитина не виросла гомосексуалістом, не варто забувати, що ми нічого не можемо зробити, щоб примусити дитину бути гомо чи гетеросексуалом. Насамперед, коли мова йде про генетику.

Але ми можемо допомогти дитині створити спрятливий психологічний фон для здорового формування її статевої ідентичності і щоб уникнути травматичного досвіду. І зробити це можна саме через ігри дитини. Це зовсім не означає, що хлопчикам треба забороняти грати у ляльки, а дівчатам - у машинки.
Гра з ляльками допомагає малюкам освоювати взаємовідносини. Навчитися комунікувати, розмовляти, домовлятися. Крім того - це хороша модель стосунків у сім'ї (зокема, гра «дочки-матері» та подібні до неї). Через таку гру діти саме і знайомляться з різними соціальними ролями, професіями. Адже до певного віку діти взагалі пізнають світ, знайомляться з його правилами і навчаються тільки через гру. Тому гра у ляльки - це дитячий і найефективніший спосіб навчитися правилам дорослого світу.

Іграшка, зокрема лялька, може стати способом пережити емоцію або почуття, яке, можливо, з різних причин не є доступним у реальному житті. Наприклад, наділивши лялькового персонажа рисами Страшного Героя, дитина не тільки може відокремити цей страх від себе, а й побачити, що страх не такий вже й великий. Лише розміром з ляльку. Або спробувати з ним познайомитися, поговорити, домовитися. І не варто забувати про те, що коли ви спостерігаєте за грою хлопчика чи дівчинки з лялькою, ви можете побачити те, що дитина вам може не розповідати. Наприклад, про те, з ким їй складно спілкуватися або кого вона боїться. Якщо, наприклад, у грі ви бачите злу Бабу-Ягу, яка свариться, послухайте, що саме вона говорить. І ви зможете зрозуміти, хто у житті дитини або в її сьогоденні був такою Бабою-Ягою. Спостерігайте за грою вашої дитини, і ви зможете побачити дуже багато саме з її гри у ляльки.

Дівчинка ж, яка віддає перевагу грі з машинками, також отримує корисні навички, наприклад, засвоює лідерські якості. Які, цілком ймовірно, знадобляться їй у подальшому дорослому житті.

Іноді не так важливо, ЧИМ грається ваша дитина, ніж те, ЯК вона це робить. Адже ті самі машинки можуть бути сім'єю, де є машинка-мама, машинка-тато і машинки-дітки.

Отже, у тому, що ваша дитина грає у іграшки, не призначені для її статі, від початку немає нічого страшного. Набагато важливіше тут, як ви реагуєте на ці ігри. Тому що якраз батьківська реакція стає позитивним або негативним підкріпленням, яке формує у розумінні та усвідомленні дитиною її подальше сприйняття та поведінку. Ваша тривога та хвилювання передається дитині дуже легко. Іншими словами, якщо дитині забороняти, сварити або якось по-іншому емоційно і з напругою реагувати на її дії, в її свідомості може закріпитися, що вона неправильна. Тому що робить не так, як від неї очікують. І такою її не будуть любити. А це вже прямий шлях до неприйняття себе, своєї ідентичності, у тому числі і статевої.

Однак, більше уваги все ж-таки варто приділити ситуаціям, коли дитина:

• наполегливо та неодноразово говорить, що не хоче бути хлопчиком/дівчинкою;
• хоче носити одяг тільки для дітей іншої статі;
• ніколи не хоче в іграх бути персонажем своєї статі.

Звичайно, це ще не привід бити на сполох, але придивитися уважніше до поведінки дитини в таких випадках є сенс. Зауважу, що мова йде про ситуації, коли це відбувається наполегливо та постійно. Можливо, якщо ваша тривога є надмірною, вам варто звернутися до психолога для наочної консультації.

Крім того, ви можете і самі підкорегувати статевий розвиток дитини у повсякденному спілкуванні з нею. А саме:

• створювати позитивний образ чоловіка/жінки, ненав'язливо підкреслюючи переваги чоловічих/жіночих якостей;
• допомагати дитині створювати позитивне ставлення до своєї статі (даючи посилання:«Добре, що ти хлопчик/дівчинка»);
• знайти у житті та забезпечити дитині якісне спілкування з авторитетним дорослим її статі (якщо у хлопчика немає можливості спілкуватися з батьком, це може бути тренер, т'ютор тощо);
• у сюжетно-рольових іграх міняйтеся з дитиною ролями, даючи можливість дитині побути не тільки у чоловічих та жіночих ролях, а й у дорослих і дитячих, різних професій. При цьому, наприклад, можна обговорювати, хто краще може з цією професією впоратись, чоловік чи жінка;
• у побуті та у життєвих ситуаціях варто давати можливість дитині відчути, що таке бути мужнім або жіночним, не обмежуючи при цьому можливості малюка;
• підбадьорюйте його, коли він демонструє успіхи у різних ролях;
• говоріть з дитиною про її майбутніх обранців, сворюючи їхній позитивний образ (наприклад «я впевнена/ий, що твій майбутній чоловік/дружина буде чудовим/ою»);
• потурбуйтеся про те, щоб у оточенні вашої дитини були діти різної статі.

Згідно з теорією Карла Густава Юнга у кожної особистості є і чоловіче, і жіноче начало. Вони «включаються» у нашій поведінці у різних життєвих ситуаціях. І вміння ними оперувати - життєво необхідні навички.

Однією з ігор, які дають можливість дитині відчути себе у чоловічій/жіночій ролях, є гра «Скульптор та Глина». Детальніше особливості і правила цієї гри читайте тут.

Нехай ваше спілкування з дитиною буде цікавим та корисним, наповненим любов'ю та прийняттям! Адже саме це допомагає дітям у майбутньому досягати успіху, будувати стосунки і жити у гармонії з собою та оточенням, незалежно від статі та орієнтації.

за матеріалами https://dytpsyholog.com/

автор Наталія Литвин
Сімейний інтегративний психолог, психотерпевт, консультант

26.05.2020

• Пам'ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.Не можна злитися, не можна плакати або боятися - все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.
• Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, - просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки ... Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.

• Якщо уникнути заборони не вдалося:
• Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити ...», «будь обережний - це небезпечно», «виховані люди роблять ...», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» ...
• Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу - вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.

• Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується - значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться - значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
• Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов'язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером - то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м'ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий ... Але якщо відразу після заборони піде альтернатива - дитина сприймає це як можливість вибору.
• Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це "ні". Якщо мама заборонила, а тато дозволяє - це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить - небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
• Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу - це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам'ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

Дитячий психолог Ольга Крамаревич

за матеріалами https://dytpsyholog.com/